ЖАК ШАПІРО

1897–1972

Жак Шапіро

Яків Шапіро народився 13 червня 1897 року в Даугавпілсі (Латвія) в родині різьбяра по дереву Авраама Шапіро. Хлопчик отримав традиційну єврейську релігійну освіту. У 1915 році Яків Шапіро почав навчання у Харківській художній школі, у 1918 році продовжив навчання в Художній школі у Києві. У 1919 році керував малювальної школою в Катеринославі (нині Дніпропетровськ). У 1920 році переїхав до Петрограда, де паралельно з художнім навчанням керував дитячою художньою школою, працював декоратором і театральним художником у театрі незрівнянного режисера В. Мейєрхольда. У 1921 році переїхав жити до Москви і як театральний художник продовжував співпрацювати з театрами режисерами В. Мейерхольдом і Є.Вахтанговим. Яків Шапіро став відомим і затребуваним театральним художником. Сучасники згадують його як активну і комунікабельну людину.

На піку своєї слави Яків Шапіро вирішив кардинально змінити життя, і у 1925 році переїхав жити до Франції. Потрапив у колонію художників Парижа “La Ruche”. Цю будівлю у формі циліндра у 1902 році побудував скульптор Альфред Буше із залишків конструкцій Всесвітньої виставки в Монпарнасі. У ньому за символічну ціну здавалися приміщення бідним іноземним художникам. У 1920-30-х роках у цій спільноті жили і працювали такі генії мистецтва ХХ століття як Модільяні, Пікассо, Шагал, Сутін, Леже. Усі вони утворювали так звану Паризьку школу — так позначали усіх нових іноземних художників, які брали активну участь в мистецькому житті Парижа в ті часи. Яків Шапіро прожив в цьому співтоваристві 5 років (1925-1930) і створив свої найкращі роботи. Він змінив ім’я і став відомий як Жак Шапіро. Характерна для того часу різноманітність стилів і форм мистецтва відбивалися у роботах Шапіро, в яких можна спостерігати вплив і кубізму, і фовізму, і імпресіонізму, і експресіонізму. Починаючи з 1925 року роботи митця виставлялися у престижних галереях і салонах Парижа. У 1930-1936-х роках у Парижі проходили персональні виставки творів Шапіро. Він познайомився зі знаменитим імпресаріо балету Сергієм Дягілєвим, і у другій половині 20-х років створював декорації для вистав трупи “Російський балет Дягілєва”. З початком Другої Світової війни, будучи євреєм, Жак Шапіро був змушений покинути Париж і провести час німецької окупації, ховаючись у маленьких містечках Франції і Альпах Італії.

Після війни художник повернувся до Парижу і відкрив свою художню студію. У цей час Шапіро створив літографії для віршів Д. Кнута і написав книгу спогадів про колонію художників “La Ruche”. Книга вийшла у 1960 році і привернула увагу критиків і читачів.

У післявоєнний період Жак Шапіро влаштовував персональні виставки в Парижі (1946-1949) і Лондоні (1950). Як художнику йому подобалося експериментувати. Шапіро працював практично у всіх жанрах —малював портрети, автопортрети, інтер’єри, природу і пейзажі. Його картини настільки різноманітні, що їх майже неможливо зарахувати до якогось конкретного стилю або напряму. Художнику вдалося створити свій неповторний художній світ із незвичайними формами і яскравими фарбами. Його картини досі затребувані в художніх галереях і на аукціонах. Твори Жака Шапіро знаходяться у Музеї сучасного мистецтва в Парижі, в Чиказькому університеті мистецтв, в Музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна в Москві і в багатьох приватних колекціях.

Книги про Жака Шапіро:

• Жак Шапіро. Київ — Париж. Альбом. Київ, 2013.