МОРІЦ УМАНСЬКИЙ
1907–1948
Моріц Уманський
Своїм життям у мистецтві Моріц Борисович Уманський затвердив за собою звання видатного художника театру і кіно, спадщина якого вражає новизною відкриття, гострим відчуттям сучасності, спрямуванням у майбутнє.
М. Уманський прийшов до театру в середині 1920-х років. У профтехшколі та Київському художньому інституті його вчителями були К. Трохименко та М. Козик, які прищеплювали художникові любов до живопису.
Розквіт творчості М. Уманського припадає на 1930-40-і роки, коли після домінанти – конструктивних засобів побудови декорації основною тенденцією сценографії стає відтворення життя у формах самого життя і все більшого значення набуває на сцені живопис.
Отримавши диплом художника театру, будучи автором уже десятка вистав, Моріц Уманський рік навчається на режисерському факультеті кіноінституту (поступивши одразу на 3-й курс).
Сценограф та кінематографіст щасливо поєднувалися в його особі. Попри специфічні особливості обох видів мистецтва, Уманський виявляв у кожному з них властиві лише його майстерності риси. Образна мова, прагнення до стислої формули, лаконізм виражальних засобів сполучилися у творчості художника з великою любов’ю до деталі, до самої речі. Саме конкретна річ, яскраво виявлена і підкреслена, є в ескізах митця відправною точкою побудови образу. Пошуки фактурності йшли шляхом загострення образності. Акцент переноситься на узагальнення ідейного змісту, на створення образотворчо-режисерської концепції. У виставах Уманського основне – передача середовища не як місця дії, а як структури драматичного конфлікту.
Домагаючись правди життя на сцені, художник оперує різноманітними засобами виразності. Він підпорядковує цій меті конструктивні засуди, виходячи з принципів сучасних йому театральних тенденцій. Його конструкції мають реальне мотивування. Введення кінопроекції — не тільки “прорив” до реальності, елемент достовірності, але й вирішення просторових завдань. Графічність методів вирішення простору відрізняла творчість Моріца Уманського від творчості його сучасників. Це йшло від експресії мистецького темпераменту художника, від його любові до контрастів світлотіні: партитура світла — емоційний камертон робіт митця в театрі та кіно. Тонкому інтерпретаторові матеріальної культури, художникові не чужі романтична піднесеність та стихія видовищності.
Уманський у кіно мислить значними категоріями, він оперує великими площинами, підтриманими в композиції кадру стрімкими вертикалями. Беручи крупним планом окрему річ — ліхтар, вивіску крамниці тощо, митець майстерно співвідносить окремі маси й пропорції та їхній розподіл у просторі. Ескізи кінодекорацій художника вражають легкістю і динамічністю штриха, майстерним розв’язанням завдань світлотіні. Буремне напруження пристрасті відзначає увесь творчий доробок митця. Динамізм малюнка, загострене колористичне бачення розкривають суть особистості Уманського-художника.
Він жив жадібно, темпераментно, поминувши молоду недосвідченість і залишившись у пам’яті всіх молодим, але напрочуд зрілим майстром.