ПАВЛО ВОЛОКИДІН
1877–1936
Павло Волокидін
Митець працював у жанрах портрета, пейзажу і натюрморту; саме вони дали йому змогу найповніше виявити своє ставлення до людини і природи, утвердити гуманістичну сутність свого мистецького кредо.
П. Г. Волокидін народився у грудні 1877 року на Орловщині. Основи художньої майстерності одержав в Одеському художньому училищі, де його вчителями були Г. О. Ладиженський та К. К. Костанді. У 1905— 1906 роках художник навчався в Петербурзькій Академії мистецтв у талановитих педагогів В. Є. Савинського та Я. Ф. Ціонглінського; вдосконалював свою майстерність у відомого художника-графіка В. В. Мате (1915). З перших кроків Волокидіна у мистецтві в його творах відчутна міцна реалістична традиція. На виставках Петербурзької Академії мистецтв і Товариства південноросійських художників він неодноразово експонує портрети, пейзажні етюди, натюрморти, позначені гострим інтересом до натури. Новий і особливо плідний період у творчості Волокидіна почався після 1917 року. В цей час він переїхав в Україну, де поряд з викладацькою діяльністю натхненно працював над своїми картинами. Етапним твором у розвитку українського радянського портретного живопису стало полотно “Курсистка”, в якому художник відобразив сильний, трохи суворий характер нової людини, що впевнено дивиться у майбутнє, знає свою мету в житті. Цей портрет засвідчив ідейну зрілість, високу мистецьку досконалість Волокидіна. Енергійно, темпераментно, хоч і в стриманих барвах, написаний “Автопортрет”. Митець створює переконливий, співзвучний часові портрет художника, в якому індивідуалізований образ переростає в типовий, уособлюючи риси героя переломної доби. Твір відзначається психологічною глибиною, вдалим тонально-колірним вирішенням. Для кожного портрета Волокидін шукає зображальні засоби, що найповніше могли б виявити характер.
У 1920-і роки митець відмовляється від сюжетно-жанрової мотивації образів і зображує портретованих у підкреслено простих позах, зосереджуючи всю увагу на обличчі (“Портрет портового робітника”, “Портрет професора О. А. Кіпена”, “Жіночий портрет”). Найбільше вдаються художникові образи людей творчих, духовно багатих, цілеспрямованих (портрети народної артистки СРСР 3. Гайдай, художників І. Северина, О. Сиротенка, гітариста 3. Кіпченка та ін.). Волокидін широко використовує можливості кольору. У портретах 1930-х років він переходить від тонального живопису до багатоколірності, декоративної узагальненості. У вільній декоративній манері написані “Портрет О. М. Дерібаса”, “Портрет дружини художника” і багато інших портретів та етюдів. Значне місце в творчому доробку Волокидіна займають пейзажі, в яких він виразив своє захоплення красою природи. Йому належать ліричні пейзажні картини, а також етюди, сповнені прозорим повітрям морських просторів, гарячим сонцем чорноморських лиманів (“Гра сонця”, “Сушіння парусів”, “Море”). Живопис їх інтенсивний, напрочуд багатий на складні колірні відтінки. Ліричність у пейзажах художника часто поєднується з прагненням до узагальненості й епічності (“Кам’янець-Подільська фортеця”, “Вечірній пейзаж”, етюди “Херсон”, “Дубки”).
Крім портретів та пейзажних етюдів, Волокидін писав також натюрморти. Кращі з них (“Натюрморт з червоним підносом”, “Натюрморт”, “Квіти у синій вазі” та ін.) через світ речей, побачений очима художника, розкривають справжню красу повсякденного життя.
П. Г. Волокидін багато сил віддав педагогічній роботі в Одеському художньому училищі, Одеському та Київському художніх інститутах. Серед його вихованців чимало відомих майстрів радянського живопису: Є. В. Волобуєв, Є. А. Кибрик, Г. С. Меліхов, Г. Соколовський та інші. Творчі пошуки Павла Гавриловича Волокидіна, одного з визначних українських живописців, майстра психологічного портрета, що відобразив подих нової доби, створив гострохарактерні, довершені образи своїх сучасників, стали значним внеском у розвиток образотворчого мистецтва.
Книги про Павла Волокидіна:
- Павло Волокидін. Комплект репродукцій з картин. Київ, Мистецтво, 1980.
- Людмила Ковальская . Павел Волокидин. Москва, Советский художник, 1981.