АБРАМ МАНЕВИЧ
1881–1942
Абрам Маневич
Абрам Аншелович належить до плеяди майстрів, котрі стояли біля витоків української культури 20-о століття. Його мистецтво визначало художні новації часу – ті живописні пошуки, в основі яких превалювало декоративне начало. А час, позначений політичними і соціальними потрясіннями, визначив долю митця – той його життєвий шлях, що простягнувся від берегів Дніпра до берегів Гудзону.
До двадцяти років Абрам Маневич жив у Білорусії, потім переїхав до Києва. 1901-о року вступив до Київського художнього училища, де навчався разом з Олександром Богомазовим, Олександрою Екстер, Олександром Архипенко. У 1905-1907-у роках навчається у Мюнхенській академії мистецтв. У 1913-у році в Парижі, у престижній галереї Дюран Рюеля, першовідкривача майже всіх прославлених імпресіоністів, відбулася виставка творів Маневича. Вибаглива паризька публіка захопилася пейзажами нікому не відомого київського маляра. У 1922-у році, рятуючись від революції, художник через Мінськ, Варшаву та Лондон дістається Нью-Йорка, де оселяється у Бронксі. Сусідом його був Давид Бурлюк. У 1935-у році Абрам Аншелович познайомився та згодом подружився з Альбертом Енштейном. На одній з виставок видатний німецький математик купив пейзаж Бронкса роботи Маневича. Останній не хотів брати плату, на що Енштейн сказав: “Я не такий бідний, аби приймати такі подарунки, ви – не такий багатий, щоб роити їх”. Зрештою він передав митцеві чек “на фарби для майбутніх картин”.
Художник-пейзажист Абрам Маневич відтворив неповторність образів землі, на якій йому випало жити. Визнаний співець провінції, він малював маленькі українські міста Чернігівщини, Поділля. Надихали і краєвиди Києва: митця привалювали мальовничі околиці міста – Солом`янка, Куренівка, Поділ; той світ, де повільно плине час та проходить життя “маленької людини”. Він зображав одноповерхову прозаїчну Америку і буденну фермерську Канаду. У його темпераментно написаних полотнах завжди динамічно пульсує життя і тонко звучить мелодія елегійного смутку. Мудрий філософ, Маневич зумів збагнути глибинну сутність буття. За сірими стінами будинків художник відчував людську тугу, за буянням полум`янистих фарб осені уловлював одвічне згасання природи. Почуття тихого суму – це той “попіл Клааса”, що стукав у серце Маневича, та незнищена скорьбота його гнаного народу, яку він пізнав у дитинстві, в єврейських кварталах маленького поліського Мстиславля. Таку ж світлу зажуру випромінюють і мальовничі фантазії народженого, як і він, у білоруській глибинці Марка Шагала, і сповнена колоритного гумору проза Шолом-Алейхема – киянина, померлого, як і Маневич, в США.