ЕДУАРД ГУДЗЕНКО

1938–2006

Едуард Гудзенко

Народився 27 квітня 1938 року. Закінчив Республіканське художнє училище у Кишиневі (1962; викладачі М. Греку, А. Колчак, О. Васильєв). На творчій роботі – з 1960 року. Працював у Черкасах: від 1962 – керував дитячою образотворчою студією у Палаці піонерів, монументаліст художньо-виробничих майстерень (1969-1987).

У 1960-1980-х роках Гудзенко був одним із найвизначніших майстрів живописно- колористичної експресії у чисельних натюрмортах, пейзажах і жанрових композиціях. Творчий світ митця у своїй основі містить кольорово-емоційну образність, яка виділяє його з творчої когорти художників-ровесників.

Блискуче дебютував у Києві однією зі своїх виставок у 1965 році. Художники (Т. Яблонська, Г. Гавриленко, Г. Якутович) були щиро захоплені його яскравими кольорами та енергійно-експресивним живописом, у якому панував добрий рубенсівсько-раблезіанський гедонізм. Однак цей дебют був першим і останнім успіхом Гудзенка. Провінційні Черкаси середини і кінця 1960-х років були своєрідною “воронячою слобідкою”, у якій партійно-ідеологічна буржуазія та місцеве чиновництво від мистецтва жили за принципом “що схочемо, те й зробимо”. Художник із його яскравим експресивним живописом був оголошений ледь не ворогом народу. З того часу Гудзенко випав із офіціозно-тусовочного дискурсу обласного і столичного художнього життя. Оселившись у селі Будище – мальовничому куточку Мошногір’я, він продовжував творчу працю в основному у час, вільний від потуг добування хлібу насущного. Звичайно, певних змін зазнали його кольорова палітра і манера художнього мислення. Барви залишилися яскравими, письмо не втратило експресивної гостроти але крізь кольори та між ними проступає певний екзистенціальний досвід пізнання життя та його буттєво-часових вимірів. У такому живописі фактори гедонізму і трагізму співіснують нарівно. Це робить його багатшим, складнішим і цілковито скорельованим з тими еволюційно-мутаційними змінами, що супроводжують поступ епохи та своєрідно вказують на те, що є місцевим, а що – глобальним, що є тимчасовим, а що – вічним.

Творчість Гудзенка можна віднести до традиційного українського бароко з його полюсами аскетизму і нестримно-радісного переживання життя. Усе це дає право поставити творчість митця в один ряд із мистецтвом видатних майстрів української образотворчості.

Книги про Едуарда Гудзенка:

• Каталог персональної виставки. Черкаси, Облполіграфіздат, 1988.
• Персональний каталог робіт. Київ, 2007.