ЄВГЕН ВОЛОБУЄВ

1912–2002

Євген Волобуєв

Найбільш ранні роботи художника датуються 1947 ро­ком. У цей час 35-річний митець лише починав пра­цювати по-справжньому. Так склалося, що по закінченні Харківського художнього технікуму Є. В. Волобуєв у зв’язку з реорганізацією вузів був змушений навчатися протягом дев’яти років. У Харківському, а згодом у Київському художніх інститутах його вчи­телями були Ф. Г. Кричевський, М. А. Шаронов, Д. М. Шавикін, І. М. Плещинський.

З 1939 року перші твори молодого художника експо­нувалися на обласних виставках у Харкові та Києві. Дальшій творчості молодого митця стала на перешко­ді Велика Вітчизняна війна, учасником якої йому ви­пало бути. У 1947 році Євген Всеволодович вперше стає експонентом республіканської виставки.

Визначальними рисами творчості художника є одухо­твореність усього сущого і подолання ілюзорності за­ради живописного синтезу. Чільне місце в доробку Є. В. Волобуєва посідають пейзаж і натюрморт. Невигадливі за сюжетом, вирі­шені у скромній колористичній гамі, твори художника тяжіють до великої форми і набувають значення прит­чі про духовну цінність Природи. Психологізм харак­теристик у контексті полотен Волобуєва є синоні­мом духовності. Об’єктом уваги художника найчастіше стають ті дари та вияви природи, що передусім впли­вають на поетичні настрої людини — дерева, квіти, плоди, птахи.

Ставлячи і вирішуючи складні художні завдання, ми­тець шукає засобів спілкування з глядачем. І в цьому спілкуванні дійово активна роль належить його світо­сприйманню. Поетична розповідь для художника — не форма споглядального замилування чи імператив­ного ствердження. У просторі його творів завжди за­лишається місце для співтворчості глядача. Але ху­дожник чітко визначає напрямок, у якому розвиває­ться цей діалог. І не лише вибором теми, але й ракур­сом контакту.

Постать Волобуєва завжди стояла відокремлено від мод­них впливів та поширених тенденцій. Зокрема, його творчість поминула характерна для українського жи­вопису декоративна стихія, що йде від захоплення на­родним мистецтвом. Контрастність локальних фарб, площинна стилізація поза сферою його колористичних пошуків. Його розумінню прекрасного відповідають на­дійна грунтовність та архітектонічна завершеність утилітарних речей прикладного мистецтва. Митець естетизує гідність простоти, з якою скромні предмети виконують певні функції.

Євген Волобуєв сформулював для себе чотири основні чинники побудови картини: “гострота композиції, про­зорість, кольоровість і світлість”. Його творчость вирішує основні проблеми, що хвилю­вали митця протягом багатьох років. Демократизм, внутрішня сила і контактність, позбав­лена декларативності, разом з щирістю талановитого живописця роблять кожен його твір неповторним. Зрозумівши таємницю чарівли­вості світу Волобуєва, глядач відкриє по-новому красу життя у різноманітних його проявах.

Був чоловіком Олени Яблонської — сестри Тетяни Яблонської.

Книги про Євгена Волобуєва:

• Евгений Волобуев. Каталог. Киев, 1976.
• Молоді художники Києва. Виставка живопису. Київ, 1979.
• Євген Волобуєв. Живопис. Каталог виставки творів. Київ, Спілка художників України, 1989.
• Евгений Волобуев старший. …Реализм — это такое сильное, живучее, огромное, вечно голодное чудовище… Киев, Оптима, 2011.

Книги з ілюстраціями Євгена Волобуєва:

• Піч регоче — короваю хоче. Вірші, приказки, загадки про хліб. Київ, Веселка, 1968.