ЗЕНОВІЙ ФЛІНТА
1935–1988
Зеновій Флінта
Зеновій Петрович Флінта народився у 1935 році в с. Токи Тернопільської області. У 1965 році закінчив Львівське училище прикладного і декоративного мистецтва (відділення художньої кераміки). Вчителі з фаху: Р. Сельський, К. Звіринський, Т. Порожняк. У 1965—1975 роках працював викладачем кафедри кераміки того ж інституту. У 1970 стає членом Спілки художників УРСР. З 1961 — учасник обласних і республіканських художніх виставок, з 1968 — всесоюзних, а з 1973 — міжнародних. Групові виставки творів 3. Флінти, Л. Медвідя, О. Мінька експонувалися у 1982—1983 роках у Львові, Києві, Вільнюсі, а в 1986 році —у Москві. У 1985 відбулася персональна виставка творів 3. Флінти (живопис, графіка, кераміка) у Львові.
З 1972 року — член правління і голова секції прикладного мистецтва Львівської організації Спілки художників УРСР.У 1974 нагороджений Почесним дипломом на міжнародній виставці кераміки у Фаєнці (Італія). Працював у галузі станкового живопису та художньої кераміки. Твори 3еновія Флінти зберігаються у Львівському національному музеї, Львівській картинній галереї, Музеї етнографії та художнього промислу АН України, художніх музеях міст Суми і Кемерово, в інших художніх, громадських установах та приватних колекціях в нашій країні і за кордоном.
Гармонію життя і природи в усьому драматизмі їх співіснування Зеновій Флінта утверджує в своїх творах з незмінною послідовністю. Він спонукає глядача до роздумів про вічність і незбагненність швидкоплинного життя, змушує пережити мить неповторного стану душі. Митець любив повторювати: “Важливо, щоб речі і світ постійно обіцяли нам розповісти щось нове”.
Своє ставлення до світу він висловлює оригінальною художньою мовою, що навряд чи має аналоги у львівській живописній школі. Флінта постійно експериментує, прагнучи гармонійного співвідношення простору і пластичних форм, граничної виразності композиції і розмаїття відтінків барв. У своїх картинах він тяжіє до щонайтоншого нюансування, досягаючи тонко зрежисованих колірних поєднань. На противагу більшості художників-прикарпатців, митець обирає стримані, проте емоційно насичені барви. Через одну з якостей реальності – колір – Флінта створює у глядача уявлення і про інші властивості натури: про вагомість, статику, хиткість, конструктивну жорсткість предметного світу, про простір. Як відзначала критика, “Зеновій Флінта як художник найбільш різнобічний і динамічний. Саме ця динаміка, пошук і привели його до гармонії, вдумливості. Він надає великого значення композиції, рисунку, ескізній підготовці. Не піддається в своїй творчості спонтанним імпульсам”.
Зеновій Флінта написав багато різнотемних пейзажів, – тут і морські краєвиди, і степові, і гірські, і міські. Усім їм притаманна одна характерна риса: художник сприймає природу як щось вічне, непохитне, як прояв краси її величних форм і ритмів. З безлічі деталей, які творять пейзаж, художник обирає декілька, щоб цим узагальненням примусити глядача відчути простоту гармонії і ритмічність природи. Один з найулюбленіших циклів Флінти – “Хлібне поле”. Перші покоси, сінокоси… Такі пейзажі розгортаються по горизонталі. Перед глядачем одна за одною йдуть кілька зон, що перериваються то тут, то там елементами, які з’єднують пейзаж у загальному ритмі. Округлі форми пагорбів, що втікають за горизонт, неначе ваблять за собою і знову повертають назад, ніби морські хвилі (“Перші покоси”, 1985).
У кримських пейзажах Флінти виявляється його здатність співвіднести окремий мотив з масштабом усієї землі і неба, відчути пластику великих колірних об’ємів, важкість громаддя гір, а часом і велетенську силу лави, колись виверженої з надр на поверхню і застиглої примхливим нагромадженням. І на тлі цієї величі виростає творіння рук людських – фортеця (“Крим. Фортеця Судак”, 1981). Цей гірський сторож на стінах своїх, що запеклись від сонця, несе печать часу, історії. Зіставлення розмаїтих мас, незвична рухомість ракурсів передають динаміку і особливу атмосферу пейзажу.
Флінті належить ціла галерея дуже різних за образним вирішенням, психологічно яскравих портретів своїх сучасників. У них проявилися характерні ознаки образної системи живопису митця, які притаманні більшості його робіт. В його портретах немає парадної урочистості, вони написані переважно в ліричній тональності і підкуповують теплотою та задушевністю. Такий “Портрет доньки” (1985). У ньому остаточно зникають відголоски монументально-декоративного стилю, характерного для творчості митця, на зміну якому приходять м’яке моделювання форм, гнучкіша манера письма. Відмовляється Зеновій Петрович в цьому портреті і від широкої манери живопису та яскравих барв, які він приглушує, наповнюючи теплом оливково-коричневого кольору. Подібне трактування відзначає і “Портрет батька” (1984), вирішений у сіро-зеленуватій гамі, що надає всьому образу шляхетності.
У Флінти є ціла галерея портретів людей мистецтва, з яких на нас дивляться інтелектуальні, своєрідні особистості. Портрет Романа Сельського (1981) не тільки правдиво передає образ і характер прославленого художника, засновника живописної школи, але і вводить нас у напружено-схвильовану атмосферу його творчого духу. Тут велику роль відіграє характерна поза Сельського, який любив вести бесіду, відхилившись на спинку крісла або дивана, а також допитливо-зосереджений погляд, точна виразність жесту. Емоційне напруження образу підсилюється активною взаємодією постаті з тлом.
Вагоме місце у творчому життя Зеновія Флінти займала кераміка. У багатьох своїх роботах митець спирається на зразки народної творчості. Саме звідси приходять сюжетна розмаїтість і стильове вирішення в його работа. Взаємодія форми і кольору органічна в кращих творах митця, таких як “Декоративна тарілка”, “Маки” (1976), декоративний пласт “Архітектура Львова” (1979) та ін.