ЛЮБОМИР МЕДВІДЬ

1941

Любомир Медвідь

Любомир Мирославович Медвідь народився у 1941 році у селі Варяж Львівської області. У 1965 закінчив Львівський інс­титут прикладного і декоративного мистецтва. Вчителі з фаху: В. Манас­тирський, Р. Сельський, Д. Довбошинський, К. Звіринський. У 1966-1970 роках викладає рисунок у тому ж інституті. У 1970 стає чле­ном Спілки художників УРСР. З 1964 – учасник обласних художніх виставок, з 1968 – республікансь­ких.

У 1972 році відбулася персональна ви­ставка Любомира Медвідя у Львові та Києві (разом з Л. Пушкашем). Групова виставка творів Л. Медвідя, О. Мінька, 3. Флінти експонувалася у 1982—1988 роках у Львові, Києві та Ві­льнюсі, у 1986 — у Москві. Персональна виставка в Монреалі (1990).

Працює в галузі станкового, мону­ментального і декоративного жи­вопису. Твори художника зберігаються у Львівському національному музеї, Львівській картинній галереї, За­порізькому художньому музеї, Тер­нопільській картинній галереї, в інших художніх, громадських устано­вах, а також у приватних колекціях в нашій країні та за кордоном. У 2014 році отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за цикл живописних творів “Ремінісценції”.

Відмітна риса митця – винят­кова постійність світоглядних позицій і незмінний пошук худож­ньої мови у втіленні тем, що хви­люють його. Постійність Медвідя – людини і митця – полягає у тому, що для нього існують чіткі межі між добром і злом. При цьому худож­ник виходить не стільки з безпосе­реднього сприйняття людини і природи, скільки з їх осмислення й перетворення, що подеколи приво­дить його до парадоксів уявлення і спостереження. Особисті враження і переживан­ня набувають у його творах харак­теру загальнолюдських проблем, монументального звучання. Ми­тець гранично активізує увагу глядача, владно втягуючи його в орбіту своїх відчуттів і емоцій (“Усе, втілене у моїх полотнах, не свято для ока, а лише провоку­вання почуттів”).

Взаємопереплетіння величного і мізерного, втоми і незборимості, краси і буденності, гармонії і ди­сонансу між людиною і оточенням формують зміст і наповнення тво­рів Медвідя різних жанрів і тем. Вирішуючи такі складні і подеколи глобальні завдання, митець обирає сюжети найзвичайніші, ті, що суп­роводжують його повсякденно. Насамперед це пейзажі, писані в с. Рудне, в селах на Яворівщині; часто звертається митець до теми Свірзького замку. В простому по­всякденні він шукає складності, осмислюючи її не тільки поетично, а й філософськи.

Чималу галерею яскравих портретів створив митець. Вони сповнені діалектикою розвитку об­разів, духовністю зображених мо­делей і водночас їх досить катего­ричним трактуванням. Ці риси спо­стерігаються вже на самому початку творчого шляху митця.
Прискіплива увага до реалій буття, ретельність і скрупульоз­ність письма поєднуються у Медві­дя з широтою і глобальністю поста­новки проблеми митців в епоху Ре­несансу. Його захоплює незбагнен­ність людини, відбиття у ній величі світу. Портрети поетів і письменників у Любомира Медвідя – це, по суті, розповіді про космічну самотність великих людей. Титани, які піднялись на таку височінь, не можуть існувати інакше. Митець бере аспект, найбільше співзвучний йому і, можливо, настроям його творчого оточення, і вирішує його з великою делікатністю.

Неодноразово звертається художник до образу Лесі Українки, образ якої він вважає хрестома­тійно спрощено трактованим. Медвідь створив цілу галерею її портретів, різних і дуже відмінних: 1981, 1982 ,1984 років. Цікаво, що з зображенням поетеси у художника виникала асоціація з чорним кольором (у той час як з художником Григорієм Смольським – білим). Медвідь вважає, що все, що оточу­вало поетесу, було сповнене чорноти, яка відтіняла ясність і добро її творчості.

Книги про Любомира Медвідя:

• Художники Львова. Любомир Медвідь. Олег Мінько. Зеновій Флінта. Альбом. Київ, Мистецтво, 1992.
• Любомир Медвідь. Ремінісценції: каталог. Київ, НХМУ, 2011.
• Любомир Медвідь. Ремінісценції-2. Львів, Апріорі, 2013.