ІГОР ГРИГОР`ЄВ
1934-1977
Графік і живописець. Закінчив КХІ (1959), де навчався у С. Григор’єва та в творчих майстернях АМ СРСР у Києві (1965). Працював у галузях станкового живопису та книжкової ілюстрації. Співпрацював з художниками андеграундних течій — В. Зарецьким, А. Горською, А. Лимарєвим, разом з якими формував контркультуру шістдесятників. Його майстерня була центром художньої та інтелектуальної опозиції.
Шлях художника починався тоді, коли нова епоха в історії країни відкривала дорогу до нового мистецтва. Воно створювалося поколінням Ігоря Григор’єва — одного з найбільш послідовних і яскравих представників “шістдесятників”. Своїм мистецтвом художник творив нову естетику, новий образний лад. Коло тем художника був дуже широкий — він писав про спортсменів і лікарів, зображував життя молоді. У його експресивних і динамічних полотнах підносилися будівництва, гралися весілля, тривав вічний кругообіг життя.
Художник писав також пейзажі і портрети, завжди виходячи за межі жанру, створюючи складні образи часу і сучасників, звертаючись переважно до портретування колег, створюючи дивовижні за гостротою і багатогранності образні характеристики, підкреслюючи своєрідність і унікальність особистості.
У творчому доробку Ігоря Григор’єва велике місце займає графіка. Він малював завжди. У малюнках він не просто талановитий і пильний графік, але як і в живописі — художник-філософ. У його малюнках є щось, що виходить за межі простого малювання з натури. Він робив підготовчі малюнки для своїх майбутніх живописних робіт, але часто його малюнок мав як у графіка-професіонала зовсім самостійне самоцінне значення. У малюнках натури студійні завдання як правило відступали на другий план, висуваючи на перший завдання образні. Малюнки І. Григор’єва несли у собі не тільки логіку руху, фізичного буття, не тільки конструкцію, але і логіку людського стану. Техніка була найчастіше проста: малюнок олівцем, малюнок пером, кульковою ручкою, фломастером. Краса його малюнка полягає в самій лінії, її пластиці. Для Григор’єва дуже важливий був принцип розташування зображення на площині аркуша, вміння поєднувати площину з простором, поєднувати лінію і площину. Саме як живописець з усіх графічних технік він віддавав перевагу техніці офорту та монотипії, якими володів досконало.
Творчість Ігоря Григор’єва завжди відрізняло живе чуття дійсності. У своїх роботах він був оригінальний, мислив по-своєму, відчував сильно і глибоко. Його картини були характерні для того часу і через незвичайності їх звучання. Його полотна на виставках глядачі чекали, їх впізнавали, про них сперечалися.
Без мистецтва цього самобутнього і оригінального майстра, який так точно відчув і зобразив свою епоху, неможливо уявити українську художню культуру 1960-70-х років.