ВОЛОДИМИР ПЕЩАНСЬКИЙ

1873–1926

Володимир Пещанський

Інженер-архітектор, реставратор архітектури, живопису та декоративного мистецтва, колекціонер, дослідник ікон і килимарства, громадський діяч.

По закінченні Орловського кадетського корпусу вступає до Петербурзько­го Костянтинівського артилерійського училища, звідки вийшов підпоручником і потрапив до 42-ї артилерійської бригади в Ніжині. Продовжив освіту в Миколаївській інженерній академії, після чого став студентом Інституту цивільних інженерів (Санкт-Петербург). Звідти 1909 р. його призначили до Київського кріпосного інженерного управління, де пробув до 1917 р. Ще в Петербурзі за­хопився мистецькими пам’ятками Петровської доби, згодом колекціонував іко­нопис і українські старожитності.

1913 р. В. Пещанський разом із архітектором П. Покришкіним (1870-1920), реставрував у Києві Микільський військовий собор (не зберігся) та церкву Спаса на Берестові; працював під час археологічних розкопок на подвір’ї Видубецького Михайлівського монастиря (1916). Пещанський у власних архітектурних творах використовував форми неокласицизму й неоампіру. Він автор здійснених проектів Михайлівської церкви в селі Березівці Полтавської губер­нії, прибуткових будинків у Києві: на вул. Михайлівська, 18, Еспланадна, 3, Микільська, 16, Святославська, 14, а також Льотної школи прапорщиків (1916, нині Центральний будинок офіцерів збройних Сил України, вул. Грушевського, 32) та інших. 1914 року виконав скульптурне опорядження Азовсько-Донського банку в Харкові на Миколаївській площі, 18. У Львові він спроектував будники на вулиці Вітовського, 18 і 20.

Через Першу світову війну житлове будівництво помітно згорнулося, й Володимира Павловича залучили до праці в київській Комісії з охорони пам’яток старовини й мистецтва та до Археологічної комісії в Петербурзі. Тоді він багато подорожу­вав Київською та Полтавською губерніями, наглядаючи за станом мистецьких пам’яток давнини, цікавився гаптами XVII-XVIII стопіть і народними тканина­ми. Свої унікальні знання з українського мистецтва Пещанський здобував у спілкуванні з майстрами, ремісниками, ченцями-іконописцями. Він завжди придивлявся до технологічних тонкощів, занотовував, а потім досліджував і розшифровував їх як хімік.

1919 р. В. Пещанському запропонували посаду професора факультету архітектури й будівництва в Херсонському політехнічному інституті, незабаром ного обрали ректором. Та коли південь України, зокрема й Херсон, охопила хвиля нечуваного голоду, Пещанський відгукнувся на запрошення митропо­лита Андрея Шептицького переїхати до Львова на посаду реставратора в Національному музеї. Туди він вирушив 1922 р. Вже у вересні цього року Пещанський влаштував у залах Національною музєю виставку своїх речей: 42 ікон, 16 рукописних книг і стародруків, 21 килима, кількох малюнків М. Врубеля, В. Кричевського, О. Шовкуненка, а також десятків світлин, відзня­тих під час реставрації Микільського військового собору в Києві. Музей придбав його збірку за порівняно незна­чну суму.

Виставка викликала велике зацікавлення та низку схвальних відгуків у пре­сі. В. Пещанський негайно взявся за наукове опрацювання колекції килимів. У Львові Пещанський почав реставраційні роботи в Національному музеї. Він уже був невиліковно хворий, але працював. Останні чотири роки життя були особливо плідні. За цей час він кваліфіковано реставрував му­зейну збірку старого галицького іконопису XIV-XVIII століть. Зокрема, розчистив і зберіг ікони відомого маляра Йова Кондзелевича, внаслідок чого з’явилася книжка “Скит Манявськкй і Богородчанський іконостас”.

У 1924-1925 роках Володимир Павлович, за дорученням митрополита Шептицького, у відкритій ним іконописній студії викладав техніку й відновлення іконопису. Він сприяв закладанню основ наукової реставрації у Львівському Національному музеї. Його учнями стали відомі згодом митці й дослідники Ярослава Музика, Володимир Іванюх, Михайло Драган. У 1923-1926 pp. Пещанський викладав історію архітетури, техніку й технологію малярства в Мистецькій школі Олекси Новаківського.

Книги Володимира Пещанського:

• Збірка В. П. Пещанського. Каталог. Львів, 1922. 8 сторінок.
• Давні килими України. Львів, Діло, 1925.
• Дещо про українські та великоруські ікони. Львів, 1926.
• Скит Манявський і Богородчанський іконостас. У співавторстві з М. Драганом і І. Свенцицьким.