ГРИГОРІЙ СИНИЦЯ
1908–1996
Григорій Синиця
Художник, бойчукіст. Народився в Одесі у робітничій сім’ї. У 1914 році захворів на анкілоз тазостегнового суглоба. Вийшов з лікарні інвалідом: одна нога була майже на 20 см коротшою через деформацію тазостегнової частини скелету. Після смерті батьків родичі передали десятирічного хлопчика на виховання в один із дитячих притулків Єлисаветграда. Синиця навчався в Кіровоградському художньо-промисловому училищі, потім в Одеській середній художній школі, де потрапив до талановитого викладача Гершенфельда. Той порадив юнаку вступити до Київського художнього інституту. Григорій Іванович так і зробив і потрапив до майстерні Миколи Рокицького, одного з учнів професора Михайла Бойчука. Синицю захопили ідеї школи Бойчука з відродження українського стінопису. На жаль, у 1934 році живописний факультет було оголошено розсадником формалізму і всім бойчукістам запропонували залишити навчання. Синиця знову за конкурсом вступив до інституту і навчався один рік у майстерні живопису професора Івана Падалки. Восени 1936 року Михайла Бойчука та кількох його учнів, зокрема й Падалку, було репресовано як ворогів народу та згодом розстріляно.
Григорій Іванович прагнув творчо розвинути ідеї Михайла Бойчука. З початку 1960-х років він співпрацює з народними художниками, зокрема Марією Приймаченко, Ганною Собачко-Шостак, Ганною Василащук, Олександром Саєнко, Федором Олексієнко. Синиця також працює на київському заводі «Керамік» на посаді майстра-технолога: бере участь в облицюванні теракотою Головпоштамту та багатьох будинків на Хрещатику та Великій Васильківський.
У 1965 році Синиця разом з Віктором Зарецьким, Аллою Горською, Галиною Зубченко та іншими колегами бере участь у створенні ансамблю монументальних композицій («Прометеї», «Космос», «Жива вода», «Сонце», «Земля») в Донецькій експериментальній школі № 5. Через звинувачення в націоналізмі та переслідування з боку влади у 1968 році Григорій Іванович змушений був переїхати до Кривого Рога, де почав працювати над новою технікою «Флоромозаїка» та розробив унікальний клей. На одній з персональних виставок митця величезна робота «Волхви» впала на підлогу, але жоден елемент флоромозаїки не пошкодився і не відлетів.
Усього було створено 29 флоромозаїк, над кожною з яких художник працював два-три роки. Також у Кривому Розі Синиця завершив свою естетично-філософську працю «Колорит в образотворчому мистецтві». У 1992 році Григорію Синиці було присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка «за відродження української колористичної школи монументального живопису і твори останніх років».